Дослідження протипухлинних властивостей феромагнітних наночастинок оксиду заліза та їхніх композитів на перещеплених пухлинах у мишей

В. С. Мосієнко1, Н. Ф. Кущевська2, А. П. Бурлака1, В. О. Шляховенко1, С. М. Лукін1, Л. К. Куртсеїтов3, О. В. Карнаушенко1, А. В. Вербиненко1
1Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р. Є. Кавецького НАН України, м. Київ
2Міжнародний університет розвитку людини «Україна», м. Київ
3Головний військовий клінічний госпіталь, м. Київ

У зв’язку з унікальними хімічними, фізичними, біологічними та фармакологічними властивостями наночастинок, багато вчених світу почали широко досліджувати наноматеріали різного походження та розробляти нові нанотехнології [1–4]. Науковий пошук спрямований на вивчення впливу наночастинок на біологічні об’єкти всіх рівнів живого від молекулярного до цілісного організму. Застосування сучасних нанотехнологій дає можливість отримати якісно нові лікарські препарати, підвищити ефективність лікування багатьох захворювань, у тому числі злоякісних пухлин [5–7]. Американський національний інститут здоров’я включив наномедицину в п’ятірку найпріоритетніших галузей медицини ХХI століття. Учені Інституту вважають, що наночастинки та нанотехнології допоможуть успішно лікувати пацієнтів з різними формами онкологічних захворювань [8–10].

Бурхливий розвиток нанотехнологій у світі призвів до виникнення конвергентних технологій та синергетичних комбінацій головних галузей науки та техніки (N-nano-, B-bio-, I-info, C-cogno-) технології [11–14].

Металеві наночастинки та утворені ними нанокомпозити досліджені в медицині найбільше. Це наночастинки заліза, золота, міді, платини та інших металів. Новий клас органічних кластерних сполук, наночастинки на основі оксиду заліза, виявляють оригінальні фармакологічні властивості. Вони ефективно діють при лікуванні вірусних і пухлинних захворювань, анемії та імунодефіцитних станів організму.

Сьогодні існує нагальна потреба у вивченні фармакологічних та токсикологічних властивостей наночастинок заліза, дослідженні їхньої протипухлинної активності та побічних дій. Феромагнітні наночастинки заліза проникають крізь клітинні мембрани та гематоенцефалічний бар’єр і накопичуються в клітинах різних органів і тканин [15]. R. Elliott та співавт. [16] вважають, що головними проблемами досліджень в онкології ХХI століття є вивчення обміну заліза в тканинах, порушення мітохондріального дихання в злоякісних клітинах та імуносупресивного стану хворих з пухлинною хворобою.

Феромагнітні наночастинки заліза викликають оксидативний стрес та запалення, що призводить до епігеномних і геномних змін у клітинах, які знаходяться в процесі поділу. Наночастинки заліза можуть блокувати реплікацію ДНК, викликати її метилювання, що призводить до зміни функціонування генів [17, 18]. Оксидативний стрес може змінювати шляхи внутрішньоклітинної передачі сигналів, включаючи фактор NF-kB. При пошкодженні ДНК наночастинками заліза можуть активуватись гени пухлинної супресії, як, наприклад, р-53, та запускатись механізми апоптозу, або навпаки, цей процес може зупинятись [19]. Феромагнітні наночастинки заліза утворюють пероксид водню, який є рушієм генерування високореактивних гідроксильних радикалів, продуктів перекисного окиснення ліпідів, ушкодження білків та нуклеїнових кислот. Збільшення концентрації заліза та метаболітів перекисного окиснення активують поліаміноксидазу, яка дезамінує (окислює) поліаміни та їхні прекурсори, що призводить до утворення високотоксичних альдегідів, які можуть пригнічувати ріст злоякісних клітин [20].

Таким чином, дослідження та впровадження в практику наночастинок та нанотехнологій зумовлюють швидку конвергенцію інших наук і технологій при вирішенні таких надскладних завдань, як діагностика, профілактика, лікування та реабілітація пухлинної хвороби.

Мета дослідження – вивчення впливу різних доз феромагнітних наночастинок оксиду заліза (ФНОЗ) та їхніх композитів у комбінації з інгібіторами синтезу поліамінів на ріст лімфолейкозу мишей L1210 та асцитної карциноми Ерліха.

Матеріали та методи. Експерименти проведені на 300 нелінійних і лінійних мишах CDF1 і BDF1 обох статей масою 17–23 г, розводки віварію Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р. Є. Кавецького НАН України, яким після двотижневого карантину перещеплювали за стандартними методиками лімфолейкоз L1210 та асцитну карциному Ерліха. У черевну порожнину вводили по 300– 500 тис. лейкозних клітин або клітин карциноми Ерліха в 0,2 мл стерильного фізіологічного розчину натрію хлориду. Пухлинні штами були отримані з клітинного банку ліній з тканин людини та тварин Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р. Є. Кавецького НАН України.

Дослідження проводили відповідно до «Європейської конвенції про захист хребетних тварин, що використовуються в експериментальних та інших наукових цілях» [21].

Феромагнітні наночастинки оксиду заліза були отримані Н. Ф. Кущевською за оригінальною методикою в співвідношенні 40 % Fe2O3 + 60 % Fe3O4 [8, 15]. Протилейкозну дію ФНОЗ оцінювали за динамікою росту лімфолейкозних клітин в асцитній суспензії, за її об’ємом, динамікою росту ваги тварин та середньою тривалістю життя мишей. Основні результати досліджень аналізували з використанням t-критерію Стьюдента.

Результати та їх обговорення. З даних літератури відомо [17, 18], що більшість дослідників мало уваги звертають на дію самих феромагнітних наночастинок заліза й вивчають їх, в основному, як носії для конструювання нових лікарських засобів на базі вже відомих препаратів, з метою їхнього швидкого цільового транспортування та глибокого проникнення в патологічне вогнище чи пролонгування їхньої дії для підвищення протипухлинного або протизапального ефекту та зменшення побічних ускладнень.

При вивченні протипухлинної активності ФНОЗ ми застосовували десяту та соту дози від LD50 (8,41 г/кг маси тіла мишей), які вводили 3-разово перорально в об’ємі 0,3 мл дистильованої води кожного дня в профілактичному варіанті за три доби до перещеплення асцитної форми карциноми Ерліха.

Результатами профілактичного досліду виявлено, що темп росту асцитних ракових клітин протягом перших двох тижнів був найменшим у групі мишей, які отримували ФНОЗ у дозі 16 та 160 мг/мишy, і за перший тиждень він складав у середньому (0,10 ± 0,04) г, за другий – (1,20 ± 0,80) г. У контрольній групі мишей за цей період маса тварин збільшувалася в середньому на (1,9 ± 0,6) г та на (2,1 ± 0,6) г відповідно. У другій групі приріст ваги мишей мав тенденцію до збільшення, але він був нижчий, ніж у контрольній групі. Щодо середньої тривалості життя (СТЖ), то виявилося, що найбільшою вона була в мишей, які отримували ФНОЗ у дозі 16 мг/мишу і складала (27,8 ± 2,4) доби, порівняно з контрольною групою мишей, де СТЖ була (24,1 ± 2,7) доби. СТЖ в іншій піддослідній групі мишей мала тільки тенденцію до подовження. Слід зауважити, що жодна з таких великих доз, уведених мишам у профілактичному режимі, не призводила до стимуляції росту асцитної карциноми Ерліха.

У зв’язку з труднощами приготування розчину ФНОЗ у низьких дозах, оскільки частинки заліза не розчиняються у воді та спирті й збиваються в кластерні скопичення, для отримання рівномірної суспензії використовували наночастинки кремнію (препарат Силард, розроблений Інститутом хімії поверхні імені О. О. Чуйка НАН України за нашої участі). В інших дослідах для отримання рівномірної суспензії додавали сахарозу, бентоніт, фулерен С60 («Вода життя») у певних пропорціях. У дослідах застосовували також інгібітори синтезу поліамінів дифторметилорнітин (ДФМО) та метилгліоксаль-біс-гуанідилгідразон (МГБГ), які блокують синтез поліамінів на різних етапах метаболізму.

ФНОЗ та їх композити вводили перорально в об’ємі 0,3 мл водної суспензії щоденно в кількості 10–12 уведень на курс, починаючи з наступної доби після перещеплення лімфолейкозних клітин L1210.

У дослід взято 50 мишей-самиць лінії CDF1. Їм перещеплювали лімфолейкозні клітини L1210, після чого розподіляли на 5 груп по 10 мишей у кожній. І група – контрольна, ІІ група – тварини, яким щоденно вводили перорально композит ФНОЗ (5 мкг + 250 мкг SiO2) на одну мишу в об’ємі 0,2 мл дистильованої води в кількості 10 уведень; ІІІ група – тварини, яким вводили композит ФНОЗ 50 мкг на одну мишу за вище описаною схемою; ІV група – тварини, яким вводили композит ФНОЗ 500 мкг на одну мишу за такою самою схемою; V група – тварини, яким вводили ФНОЗ 50 мкг на одну мишу без оксиду кремнію.

Найефективнішим виявився композит ФНОЗ (50 мкг на одну мишу) з оксидом кремнію та один ФНОЗ (50 мкг), середня тривалість життя мишей складала (18,5 ± 0,3) доби та (18,3 ± 0,5) доби відповідно. У другій і четвертій групі тварин середня тривалість життя мало відрізнялася від мишей контрольної групи, яка складала (17,0 ± 0,5) доби (рис. 1).

Рис. 1. Середня тривалість життя мишей з перещепленим лімфолейкозом L1210 при лікуванні феромагнітними наночастинками оксиду заліза та його композитом з SiO2 у різних дозах

При подальшому вивченні впливу ФНОЗ у дозі 50 мкг + 250 мкг бентоніту на одну мишу та ФНОЗ у такій самій дозі плюс 500 мкг сахарози виявилось, що композити з ФНОЗ по-різному впливали на середню тривалість життя порівняно з групою мишей, які отримували один ФНОЗ і складала відповідно (18,3 ± 0,6) доби, (18,0 ± 0,5) доби та (17,4 ± 0,4) доби, у контрольній групі вона складала (17,1 ± 0,5) доби (рис. 2).

Рис. 2. Середня тривалість життя мишей з перещепленим лімфолейкозом L1210 при лікуванні феромагнітними наночастинками оксиду заліза в дозі 50 мкг на одну мишу та їхніх композитів з бентонітом і сахарозою

При аналізі динаміки маси тіла тварин було показано, що вона змінюється хвилеподібно з найменшими змінами в групі, яка отримувала ФНОЗ з бентонітом.

У наступному досліді вивчали вплив ФНОЗ у дозі 50 мкг/мишу на лімфолейкоз L1210 разом із фулереном С60 («Вода життя»), який був запропонований Г. В. Андрієвським як БАД [22]. Розчин фулерену С60, за даними автора, структурує воду, яка становиться подібною до структури води нормальних тканин організму людини. Цей розчин нормалізує обмінні процеси в клітинах організму, особливо при різних патологічних станах, має антиоксидантні, протизапальні та протипухлинні властивості. Гідратований розчин фулерену С60 запатентований у Російській Федерації як харчова добавка. Фулерен С60 вводили мишам перорально вранці й наприкінці робочого дня щоденно в об’ємі 0,7 мл у кількості 10 уведень через 30 хв після введення ФНОЗ. Іншим групам мишей з перещепленим лімфолейкозом вводили ДФМО через один день у черевну порожнину в дозі 16 мг/мишу в кількості 6 ін’єкцій або МГБГ у дозі 0,2 мл/мишу за такою самою схемою. На 9 добу після перещеплення лімфолейкозу в 3 мишей з 10 у кожній групі забирали всю асцитну рідину з черевної порожнини, печінку, нирки, кров, лімфолейкозні клітини для досліджень на спектрометрі ЕПР, а також тонкий і товстий кишківник для визначення мітотичного індексу клітин епітелію цих органів.

При аналізі досліду виявилось, що об’єм асцитної рідини у мишей з лімфолейкозом був найбільшим у групі тварин, які отримували фулерен С60, і складав у середньому 9,3 мл порівняно з 8,3 мл у контрольній групі мишей. В інших групах мишей об’єм асцитної рідини був меншим ніж у контрольній групі. Кількість лімфолейкозних клітин найбільшою була в контрольній групі мишей та в групі тварин, які отримували фулерен С60 і складала в середньому 1385 · 106 та 1431 · 106, а найменша – у групах мишей, які отримували ДФМО, ФНОЗ, МГБГ, і складала в середньому відповідно 550 · 106, 977 · 106, 977 · 106 клітин. У групі мишей, які отримували ФНОЗ і фулерен С60, кількість лейкозних клітин мало чим відрізнялася від показників у контрольній групі.

Маса тіла мишей у динаміці змінювалася по-різному. Різниця між вихідною та кінцевою масою тіла мишей при лікуванні тільки ФНОЗ складала 0,38 г, найбільший приріст маси тіла мишей був у групі, яка отримувала один ДФМО та фулерен С60, і складав 1,10 г та 0,62 г відповідно. Найменший приріст ваги був у групі мишей, які отримували МГБГ, і в тварин контрольної групи був негативним відповідно –0,88 г і –0,2 г (рис. 3).

Рис. 3. Різниця ваги тіла мишей з лімфолейкозом L1210 між вихідними та кінцевими даними маси тіла мишей при лікуванні феромагнітними наночастинками оксиду заліза, фулереном С60, їхнім композитом, а також модуляторами обміну поліамінів

Різниця між вихідною та кінцевою масою тіла мишей корелювала з об’ємом асцитної рідини лімфолейкозу L1210 в окремих групах мишей. Щодо різниці маси тіла тварин, які отримували МГБГ, і в контрольній групі, то вона виявилась від’ємною, хоча об’єм асцитної рідини в мишей цих груп був набагато більшим, ніж в інших піддослідних групах. Це говорить про те, що токсичний вплив лімфолейкозних клітин та модулятора поліамінів МГБГ на організм мишей був значно більшим, ніж у групах тварин, які отримували наночастинки оксиду заліза та фулерен С60, і що ці наночастинки зменшують або нейтралізують цей негативний вплив, і таким чином підвищують протипухлинну резистентність організму.

Середня тривалість життя мишей з лімфолейкозом L1210 виявилася найбільшою в групі тварин, які отримували лише ФНОЗ, і складала (19,9 ± 1,3) доби (10,5 %) та в групі мишей, які отримували ФНОЗ + ДФМО, де вона була (18,6 ± 1,6) доби, порівняно з середньою тривалістю життя контрольних мишей – (17,0 ± 1,4) доби, а найменша тривалість життя виявилася в групі мишей, які отримували тільки фулерен С60 і самостійно МГБГ, і складала в середньому (13,6 ± 1,2) доби та (17,1 ± 1,4) доби відповідно (рис. 4).

1 – феромагнітні наночастинки оксиду заліза; 2 – фулерен С60; 3 – феромагнітні наночастинки оксиду заліза + фулерен С60; 4 – контроль; 5 – дифторметилорнітин + феромагнітні наночастинки оксиду заліза; 6 –метилгліоксаль-біс-гуаніділгідразон

Рис. 4. Середня тривалість життя мишей з перещепленим асцитним лімфолейкозом L1210 при лікуванні феромагнітніми наночастинками оксиду заліза в дозі 50 мкг на мишу та композитом фулереном С60, у комбінації з дифторметилорнітином і метилгліоксаль-біс-гуаніділгідразоном

Методом ЕПР вивчали вплив різних доз ФНОЗ на активність FeS- білків – N-2 мітохондрій, активність цитохрому Р-450, генерування супероксидних та NO-радикалів у нирках, печінці, нейтрофілах периферичної крові та лімфолейкозних клітинах L1210 in vivo, використовуючи технологію спінового уловлювача за допомогою комп’ютеризованого радіоспектрометра ЕПР РЕ 1307. Як відомо [23], значне зростання рівнів генерування радикалів кисню в лейкозних клітинах призводить до підвищення рівня їхньої загибелі.

При курсовому лікуванні ФНОЗ виявилося, що наночастинки оксиду заліза нормалізують транспорт електронів у мітохондріях, активують mNOS, покращують окисне фосфорилювання та знижують рівень супероксидних радикалів. Показано, що ФНОЗ також знижують рівень NO-радикалів у лейкозних клітинах, а це призводить до зменшення темпу їхнього росту та нормалізує активність у печінці цитохрому Р-450.

Отже, узагальнюючи отримані результати досліджень за ЕПР-спектрограмами, зроблено висновок, що ФНОЗ діють на енергетичний потенціал мітохондрій та кисневий обмін лейкозних і нормальних клітин та нейтрофілів периферичної крові організму, підвищують детоксикуючу активність паренхіматозних органів (у першу чергу, печінки), змінюють рівень NO і, таким чином, зменшують імуносупресивність і в цілому підвищують протипухлинну резистентність організму.

У зв’язку з тим, що організм з пухлиною знаходиться в імуносупресивному стані [24, 25], нами було досліджено вплив ФНОЗ на імунні механізми мишей з лімфолейкозом L1210. Відомо, що майже 70 % імунних клітин знаходиться в тонкому та товстому кишківниках, а ФНОЗ вводили саме через шлунково-кишковий тракт.

Нами було проведено дослідження мітотичної активності епітелію тонкого кишківника та печінки в мишей під дією курсової дози ФНОЗ та їхніх композитів. Мітотичний індекс (МІ, %) розраховували за формулою:

Отримані результати свідчать, що МІ у тонкому кишківнику мишей з лімфолейкозом L1210 підвищувався в досліджуваних групах по-різному: найбільшим він виявився в групі мишей, які отримували ФНОЗ + фулерен С60, нижчий рівень цього показника порівняно з контрольними тваринами виявився в групі мишей, яким вводили один фулерен С60 чи ФНОЗ (рис. 5, таблиця).

Рис. 5 Підвищення мітотичної активності в криптах тонкого кишківника при застосуванні феромагнітних наночастинок оксиду заліза + фулерен С60. Гематоксилін- еозин. Зб. × 200.

Таблиця

Мітотичний індекс епітелію тонкого кишківника мишей після курсового лікування феромагнітними наночастинками оксиду заліза, фулереном С60 та їхнім композитом

Показник

МІ, ‰

Група тварин

Вода дистильована (контроль)

Фулерен С60

Феромагнітні наночастинки оксиду заліза + фулерен С60

Феромагнітні наночастинки оксиду заліза

27,80 ± 4,25

46,30 ± 5,54*

57,40 ± 5,72*

39,20 ± 1,66

Збільшення мітотичної активності, %

-

66,6

106,5

14

Примітка. *р 0,05 – вірогідно відносно контролю.

Приведені вище дані свідчать про наявність впливу на мітотичну активність епітелію тонкого кишківника досліджуваних сполук, особливо при застосуванні ФНОЗ + фулерен С60, а це значить, що імунні механізми активуються під дією ФНОЗ та їхнього композиту. Тим більше, що проведені гістологічні дослідження печінки мишей у вищеназваних групах виявили активацію клітин ретикулоендотеліальної системи та екстрамедулярного кровотворення, що свідчить про наявність імунних перебудов в органах і системах піддослідних тварин. Найбільший ступінь вираженості цього показника був у печінці групи мишей, яким вводили тільки ФНОЗ.

У наступному досліді при дослідженні впливу малих доз ФНОЗ, 4 та 20 мкг/мишу (11 введень), уведених перорально мишам з лімфолейкозом L1210 на наступну добу після перещеплення, були отримані найкращі терапевтичні результати. Найбільша СТЖ виявилася в групі мишей, які отримували 4 мкг/мишу ФНОЗ, і складала (19,0 ± 2,1) доби порівняно з контрольною групою мишей, де СТЖ була (14,8 ± 1,4) доби. Така доза виявилася найефективнішою й статистично значимо (Р < 0,05) подовжувала середню тривалість життя мишей з лімфолейкозом L1012.

Таким чином, було встановлено, що феромагнітні наночастинки оксиду заліза при пероральному введенні в малих дозах (2–50 мкг/мишу) затримують ріст асцитних лейкозних клітин L1210, зменшують об’єм асцитної рідини та подовжують середню тривалість життя мишей на 7–28,0 % залежно від отриманої дози. Для одержання рівномірної суспензії ФНОЗ були створені наступні композити на основі: SiO2 (препарат Силлард), бентоніт, сахароза, фулерен С60, які по-різному впливали на протилейкозну дію ФНОЗ. У терапевтичних дослідах показано, що фулерен С60 стимулює ріст лейкозних клітин, наночастинки SiO2 і бентоніт суттєво не впливають на ріст лейкозних клітин і суттєво не подовжують життя мишей порівняно з контрольними тваринами. Зроблено висновок, що використання наночастинок заліза як транспортного, цільового засобу, мабуть, не завжди може тільки підсилювати протипухлинну активність, але може виявляти й зворотний негативний ефект. Лікування ФНОЗ у комбінації з інгібіторами поліамінів ДФМО і МГБГ мишей з лімфолейкозом L1210 також суттєво не збільшувало тривалість їхнього життя порівняно з одним ФНОЗ.

При вивченні механізмів дії методом ЕПР-спектроскопії було встановлено, що ФНОЗ підсилює транспорт електронів у мітохондріях лейкозних і нормальних клітин, причому більше виражена дія ФНОЗ була в злоякісних клітинах, що сприяло зниженню рівня супероксидних радикалів. При цьому в мітохондріях клітин знижується рівень NО-радикалів. Наночастинки заліза підвищують майже в два рази активність цитохрому Р-450 печінки, що збільшує протипухлинну резистентність організму.

Оскільки значна кількість імунних клітин знаходиться в тонкому кишківнику, нами досліджено мітотичний індекс епітелію тонкого кишківника. Показано, що під дією ФНОЗ та його композитів статистично значимо підвищується мітотичний індекс, а це говорить, що ФНОЗ впливає не тільки на кисневий обмін, а й підвищує захисні імунні механізми організму з пухлиною.

Отримані позитивні дані в терапевтичних дослідах на перещепленому лімфолейкозі L1210 дають підстави стверджувати про перспективність подальших досліджень, які, вірогідно, пов’язані з циторегулюючими механізмами впливу ФНОЗ на злоякісні клітини.

Висновки

1. При курсовому пероральному введенні ФНОЗ мишам з лімфолейкозом L1210 найбільший протипухлинний ефект спостерігали при застосуванні доз від 2 до 50 мкг/тварину. Високі дози не викликали достовірно значимої протилейкозної дії в мишей з перещепленим лімфолейкозом L1210.

2. При лікуванні ФНОЗ та їхніми композитами в комбінації з інгібіторами синтезу поліамінів спостерігали як позитивний, так і негативний протипухлинний ефект. Усі використані в дослідах композити, за виключенням Силарду, не підвищували протилейкозну дію ФНОЗ відносно штаму L1210.

3. При дії феромагнітних наночастинок оксиду заліза підвищуються енергетичні та імунологічні показники організму з пухлиною, які призводять до затримки росту перещеплених лейкозних клітин у мишей.

 

1. Гусев А. Й. Наноматериалы, наноструктуры, нанотехнологии. 2-е изд. исправ. / А. Й. Гусев.– М.:Физматмет, 2007.– 416 с.

2. Наноматериалы и нанокомпозиты в медицине, биологии, экологии. Под ред. А. Я. Шпак, В. Ф. Чехун, составители: П. П. Горбин, В. В. Туров. – К. : Наукова думка, 2011.– 444 с.

3. Шимановский Н. Я. Нанотехнологии в современной фармакологии / Шимановский Н. Я. // Межд. мед. журнал. – 2009. – № 1. – С. 131–135.

4. Sahoo S. The presrnt and future of nanotechnology in human health care / Sahoo S. K., Parveen S., Panda Z. Z. // Nanomedicine. – 2007. – V. 3, №1, – P. 20–31.

5. Рыбалкина М. Нанотехнология для всех / Рыбалкина М. – М. : Nanotechnology News Network, 2005. – 444 с.

6. Чекман І. С. Нанотехнологія: вплив наночастинок на клітину / Чекман І. С., Говоруха М. О., Дорогинская А. М. // Укр. Мед. часопис. – 2011. – № 1. – С. 30–35.

7. Ferrari M. Cancer nanotechnology opportunities and challenges / Ferrari M. // Nat.Rev.Cancer. – 2005. – № 3. – P. 161–171.

8. Кущевская Н. Наноразмерные порошки ферромагнетиков, полученных термическим способом и возможные пути биомедицинского назначения / Кущевская Н. // Порошк. метал. – 2006. – № 7/8. – С. 116–121.

9. Nanoparticles human health hazard and regulation / Seaton A., Tran L., Aitken R. [et al] // J. R. Soc. Interface – 2000. – № 7. – P. 119–129.

10. Zlatnic E. Y. Antitumor effect of metallic nanoparticles / Zlatnic E. Y., Peredrava L. V., Zakora Y. I. // Exp. Oncol. – 2010. – № 32 ( Suppl.) – P. 85.

11. Прайда В. Феномен NBIC – конвергенции. Реальность и ожидание / Прайда В., Медведе- ва Д. А. // Философские науки. – 2008. – № 1. – С. 97–117.

12. Roco M. C. Nanotechnology: convergence with modern biology and medicine / Roco M. C. // Curr. Drin. Biotechnol. – 2003. – № 14.– P. 337–346.

13. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І. С. Чекман, Т. Ю. Небесна, А. М. Дорошенко // Укр. мед. часопис. – 2011. – № 3/4. – С. 25–27.

14. Converging tehnologics, shifting bounclaries. / Swierstra T., Boenink M., Wolhout B., van Est R.// Nanothics. – 2009. – № 3 – P. 213–216.

15. Фізико-хімічні, фармако-токсикологічні та протипухлинні властивості феромагнітних наночастинок заліза (Експериментальні дослідження) / В. С. Мосієнко, Н. Ф. Кущевська, А. П. Бурлака [та ін.] // Онкологія. – 2012. – Т. 14, № 1. – С. 13–18.

16. Cancer: Tumor Iron Metabolism, Mitochondrial Dysfunction and Tumor Immunosuppression; «A Tight Partnership – Was Warburg Correct?» / Robert l. Elliott, Jonathan F. // Head.Journal of Cancer Therapy. – 2012. –№ 3. – С. 278–311.

17. Free radicals metalls and antioxidants in oxidative strees induced cancer / Valco M., Rhodes C. J., Moncol J. [et al.] // Chem. Biol. Interact. – 2006. – № 1. – P. 1–40.

18. Inflammatory properties of iron-containing carbon nanoparticles / Waldman W. J., Kristovich R., Knigt D. [et al.] // Chem. Res. Tocsicol. – 2007. – № 8. – P. 1149–1154.

19. Cancer p53 guardian of the genome / Lane D. P. // Nature. – 1992. – № 638. – P. 15–16.

20. Tipnis U. R. Diferential induction of poliamine oxidase activity in liver and heart of iron – overloaded rats. J. tocsic. environment / U. R. Tipnis, J. Y. He, M .F. Khan // Health. – 1997. – V. 51, № 3. – P. 235–244.

21. Добреля Н. В. Розвиток європейського законодавства в сфері використання тварин у наукових експериментах / Н. В. Добреля, Є. В. Стрелков, Т. А. Бухтіарова // Фармакологія та лікарська токсикологія. – 2014.– № 2. – С. 88–90.

22. Изучение противоопухолевого действия коллоидных растворов фуллеренов / И. С. Буренин, Н. И. Полянская, Иалуева, Г. В. Андриевский // Рос. биотерап. журнал. – 2003. – № 1. – С. 16–18.

23. Бурлака А. П. Радикальні форми кисню та оксиду азоту при пухлинному процесі / Бурлака А. П., Сидорик Є. П. – К. : Наукова думка, 2006. – 228 с.

24. Биологические методы лечения онкологических заболеваний. Под ред. Т. Де Вито [и др.]. – М. : Медицина, 2002. – 918 с.

25. Биотерапия опухолевой болезни / В. С. Мосиенко, В. А. Шляховенко, Ю. В. Яниш [и др.] //Лучевая диаг. Лучевая терапия. – 2013. – № 2–3. – С. 76–87.

Theme by Danetsoft and Danang Probo Sayekti inspired by Maksimer