Ключові слова
Анотація
Відомо, що відновлення мозку не відбувається, але регенерація мієліну вочевидь свідчить про інше. Багатьма дослідженнями показано, що існує кореляція між вмістом мієліну та когнітивною функцією. Згідно з нещодавно розробленою концепцією «пластичності мієліну», зміни мієліну можуть модулювати функцію мозку за допомогою впливу на синхронізацію сигналів. Ремієлінізація є серйозною проблемою для запобігання нейродегенерації, незворотній втрати функції олігоден- дроцитів та аксонів. Цей взаємозв’язок має вирішальне значення для збереження цілісності аксонів і правильного проведення сигналу, особливо в хворих на демієлінізуючі захворювання.
Мета дослідження – узагальнення сучасних уявлень щодо механізмів регенерації мієліну, методів виявлення учасників ремієлінізації, починаючи від експериментальних моделей на тваринах і до стратегій лікування демієлінізуючих захворювань.
Більшість нейронів не регенерують, але зазвичай спостерігається спонтанна репарація мієліну. Цей процес є дуже ефективним на моделях у гризунів з повною ремієлінізацією протягом тижнів або місяців після експериментального пошкодження на відміну від процесів у пацієнтів з розсіяним склерозом (РС). Спонтанна ремієлінізація може виникнути після травми або за РС. Однак ефективність ремієлінізації значно різниться між пацієнтами з РС і між ураженнями в кожного пацієнта індивідуально. Відновлення мієліну необхідне для оптимального функціонального відновлення, тому для розробки нових терапевтичних стратегій потрібно глибоке розуміння клітинних механізмів, що беруть участь у цьому процесі. У статті описані моделі на тваринах і сучасні методи відстеження нервових клітин, а також візуалізації, які допомогли визначити типи клітин, що беруть участь у регенерації мієліну. Складна та мультимодальна природа РС ускладнює точну імітацію хвороби на моделях у тварин, але ці моделі були джерелом більшої частини наших знань про клітинну біологію відновлення мієліну. Найбільше використовуються такі моделі демієлінізації, як вогнищева демієлінізація білої речовини шляхом внутрішньомозкової ін’єкції демієлінізуючих агентів (лізофосфатидилхоліну або етидію броміду), масивна та поширена демієлінізація головного мозку за прийому купризону (хелатора міді), експериментальний алергічний енцефаломієліт. Крім клітин-попередників олігодендроцитів як основного джерела ремієлінізації потенційними учасниками ремієлінізації в ЦНС можуть бути інші клітинні популяції, зокрема нейральні попередники, шванновські клітини. Звернено увагу на умови, що обмежують ендогенне відновлення, такі як старіння, хронічне запалення та синтез білків позаклітинного матриксу, а також роль астроцитів у цих процесах.