Дослідження впливу геністеїну, ресвератролу та кверцетину на показники обміну гідроген сульфіду в нирках і маркери функціонального стану нирок в умовно здорових щурів
pdf

Ключові слова

геністеїн, ресвератрол, кверцетин, гідроген сульфід, умовно здорові щури, нирки

Анотація

Сьогодні існує велика кількість лікарських засобів і біологічно активних сполук з ренотропною дією, серед яких є рослинні нефропротектори. Проте нез’ясованим є їхній вплив на метаболізм гідроген сульфіду (Н2S) у нирках і роль Н2S у реалізації їхнього нефропротекторного потенціалу. Мета дослідження – вивчити вплив флавоноїдів (кверцетину, ресвератролу) та ізофлавоноїдів (геністеїну) на систему Н2S у нирках щурів без експериментальної патології та визначити його зв’язок з маркерами роботи клубочкового та канальцевого апарату видільних органів. Досліди проведені на 40 щурах-cамцях лінії Вістар, масою 300–330 г. Тваринам дослідних груп внутрішньошлунково на 30 % розчині диметилсульфоксиду вводили геністеїн (5 мг/кг), ресвератрол (50 мг/кг) і кверцетин (20 мг/кг), контрольна група отримувала еквіоб’ємну кількість розчинника. Уміст H2S визначали спектрофотометрично за реакцією з N,N-диметил-пара-фенілендіаміном в присутності FeCl3; активність Н2S-синтезуючих ензимів – цистатіонін-гамма-ліази (ЦГЛ), цистатіонінбета-синтази (ЦБС), цистеїнамінотрансферази (ЦАТ) оцінювали за приростом сульфід-аніона. Утилізацію екзогенного H2S у нирках визначали за швидкістю зниження концентрації сульфід-аніона в інкубаційному середовищі. Уміст креатиніну в сироватці крові та сечі визначали за методом Яффе. Кліренс креатиніну та коефіцієнт реабсорбції води розраховували за відомими формулами. Уміст натрію та калію в сироватці крові та сечі визначали спектрофотометрично. Рівень білка визначали мікробіуретовим методом. Статистичну обробку проводили в програмі «STATISTICA 6.1», вірогідними вважали відмінності в разі p < 0,05. Серед досліджуваних поліфенолів геністеїн і ресвератрол у інтактних тварин достовірно збільшували ензиматичну активність Н2S у нирках: ЦГЛ – на 15,1 і 11,7 %; ЦБС – на 14,4 і 13,1 %; ЦАТ – на 17,7 і 13,3 % відповідно. Кверцетин достовірно не змінював активність ЦГЛ і ЦАТ, та підвищував активність ЦБС на 17,5 %. Також усі три сполуки достовірно сповільнювали утилізацію екзогенного H2S і збільшували запаси ендогенного H2S у нирках умовно здорових щурів; посилювали діурез і фільтраційну здатність нирок; сприяли збільшенню екскреції креатиніну, натрію та калію з сечею і зниженню їхнього вмісту в крові порівняно з контролем; зменшували екскрецію білка з сечею. Найвищу ефективність показав геністеїн. Проведений кореляційний аналіз надав додаткові докази того, що ренотропні властивості всіх трьох досліджуваних поліфенолів пов’язані з впливом на систему H2S. Таким чином, усі застосовані поліфенольні сполуки мали потужний вплив на метаболізм H2S у нирках щурів без експериментальної патології. Найвиразніші нефротропні властивості та здатність стимулювати ендогенну продукцію H2S реєструвались у геністеїну, дещо менші – у ресвератролу та найменші –у кверцетину. Подальші дослідження захисної дії на нирки природних поліфенолів з точки зору їхнього впливу на систему H2S є перспективним напрямом корекції ниркових порушень.

pdf