Анотація
Гіпоксична легенева вазоконстрикція (ГЛВ) – рефлекторне скорочення судин малого кола кровообігу при зниженні парціального тиску кисню в альвеолах, є важливим адаптивним механізмом, який оптимізує оксигенацію крові за умов гіпоксії та забезпечує запобігання гіпоксемії. У літературі активно обговорюється зв’язок між ГЛВ і розвитком легеневої гіпертензії (ЛГ), небезпечним для життя станом.
Мета дослідження – аналіз та узагальнення даних наукової літератури щодо впливу лікарських засобів, які рекомендують для лікування ЛГ, на розвиток ГЛВ та оксигенацію артеріальної крові за умов гіпоксії.
Як препарати для специфічного лікування легеневої гіпертензії використовують антагоністи рецепторів ендотеліну (амбрисентан, босентан, мацисентан), аналоги простацикліну (ілопрост і трепростиніл), інгібітори фосфодіестерази (силденафіл, тадалафіл), розчинні стимулятори гуанілатциклази (ріоцигуат) і блокатори кальцієвих каналів (дилтіазем, ніфедипін, верапаміл). Більшість з цих препаратів пригнічує підвищення артеріального тиску в легеневій артерії за умов гіпоксії та здатні збільшити кровотік у погано вентильованих або невентильованих ділянках легень. Застосування інгаляційних форм лікарських засобів запобігає порушенню газообміну.
Необхідні подальші дослідження взаємозв’язку відповіді судин легеневого русла на гіпоксію та ЛГ. Ефективне лікування ЛГ може потребувати застосування препаратів, що посилюватимуть або пригнічуватимуть ГЛВ як адаптивну реакцію організму. Створення таких сучасних лікарських засобів зможе уповільнити темп прогресування захворювання та покращити виживання.